Адреса: просп. Ю. Гагаріна, 27,
м. Київ, Україна, 02094
Телефон: 380(44)292-0134
Факс: 380(44)296-7115
E-mail: office@ukrbook.net
URL: http://www.ukrbook.net

Історія УДК

Історія створення УДК

У другій половині XIX — на початку ХХ століття виникла потреба у створенні класифікаційних систем, які давали б змогу відображати нові науки, теми, поняття тощо. Однією з таких систем стала Універсальна десяткова класифікація (УДК).

У 1895 році з ініціативи бельгійських вчених Поля Отле й Анрі Лафонтена відбулась Міжнародна бібліографічна конференція (Брюсель), в якій взяли участь делегати з різних країн. Згідно з її підсумками в основу новостворюваної класифікаційної системи було вирішено покласти Десяткову класифікацію Дьюї (ДКД), яка вже широко застосовувалась у бібліотеках США та Англії й стала відомою в багатьох країнах світу. ДКД як найбільш деталізована система, здатна до подальшого розгалуження, з досить високим науковим рівнем, зі зручною та зрозумілою нотацією, не залежною від мови, мала безумовні можливості розвитку.

Перетворення ДКД на комбінаційну систему (якою мала стати УДК) забезпечувалось за допомогою введення в нотаційний апарат ряду математичних і пунктуаційних знаків, відомих в усьому світі й тому настільки ж зрозумілих, як і арабські цифри, використовувані в системі. За допомогою нових позначень типові та повторювані поняття було згруповано в самостійні таблиці визначників, які не належали до основних класів (розділів). Саме П. Отле висунув пропозицію щодо застосування знаків, спеціально призначених для комбінування класифікаційних індексів (навскісна риска, плюс, двокрапка тощо). Окрім цього, було прийнято ще одне рішення: якщо подальше ієрархічне підрозділяння стає неможливим або недоцільним, до класифікаційних індексів можна приєднувати алфавітні позначення.

Перше видання таблиць класифікації під назвою "Manuel du répertoirе bibliographique universel" ("Посібник з універсального бібліографічного репертуару") було випущено в період 1905—1907 років Таблиці налічували 33 тис. класів.

Назва "Універсальна десяткова класифікація" вперше з'явилась з виходом у світ другого видання таблиць французькою мовою "Classification décimale universelle" (1927—1933). Відтоді саме під цією назвою таблиці почали вдосконалювати і регулярно перевидавати, завдяки чому вони набували міжнародного поширення. Вважалось престижним розміщувати індекс УДК на титульному аркуші книги, демонструючи тим самим її місце в упорядкованому за допомогою УДК "світовому репертуарі".

Обсяг таблиць збільшувався від видання до видання: 1907 рік — 33 тис. рубрик, 1927—1933 роки — 70 тис. рубрик. Згодом повні таблиці налічували 100—120 тис. рубрик, а для більшості бібліотек було розроблено середні (35—40 тис. ) і скорочені (10—12 тис. рубрик) варіанти таблиць.

Упродовж ХХ століття розробленням і вдосконаленням УДК займався Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ). У 1924 році після чергової реорганізації у складі МБІ залишилось лише п'ять держав (Нідерланди, Франція, Німеччина, Швейцарія і Радянський Союз). Після переїзду з Брюселя до Гааґи в 1931 році його перейменовано на Міжнародний інститут документації (МІД), у 1937 році — на Міжнародну федерацію з документації (МФД), а згодом — на Міжнародну федерацію з інформації та документації (МФІД), діяльність якої завершилась уже у наші дні.

У 1991 році було створено Консорціум УДК (УДКК), до складу якого увійшла МФІД і видавці УДК. Одним з основних напрямів діяльності УДКК стало розроблення у 1993 році електронної бази даних еталона УДК англійською мовою (Master Reference File, MRF), який, на відміну від повного видання німецькою мовою, є стандартною (середньою) версією УДК.

Удосконалення і розповсюдження УДК здійснюється Консорціумом донині і стало міжнародною справою. Подальший розвиток системи Консорціум пов'язує з її фасетизацією та пристосуванням до потреб автоматизованих інформаційних систем.

УДК в УРСР

У 1919 році Головна Книжна Палата України підготувала до друку "Міжнародну децимальну бібліографічну класифікацію" (скорочені таблиці), розроблену відомим українським бібліографом Ю. Івановим-Меженком на основі десяткової класифікації Б. Боднарського, який здійснив скорочений переклад з французької "Посібника з універсального бібліографічного репертуару". Особливістю класифікації Іванова-Меженка було те, що вона відображала українську тематику.

12 січня 1921 року Головполітосвіта РРФСР видала міжнародну десяткову класифікацію і прийняла постанову про її обов'язкове застосування  в бібліотеках СРСР. Невдовзі аналогічну постанову ухвалили Управління в справах друку та Головполітпросвіта УРСР.

Видання десяткової класифікації Б. Боднарського (1919), Ю. Іванова-Меженка (1919), Головполітосвіти РРФСР (1921), Є. Добржинського (1924) в Україні, Росії та інших республіках СРСР були, по суті, скороченими перекладами міжнародної УДК, не завжди правильними й точними. Найбільш цікавими і повними були видання таблиць десяткової класифікації М. Русинова (1924, 1944) та Є. Добржинського (1930). Вони також мали недоліки, але їх широко використовували наукові бібліотеки, книжкові палати, архіви, видавництва тощо. Індекси десяткової класифікації в Україні централізовано проставляли з 1924 року в "Літописі українського друку", а з 1927 року — на друкованих картках, які видавала Українська книжкова палата.

У 1931 році було перевидано таблиці Головполітосвіти РРФСР для масових бібліотек, на основі яких Книжкова палата УРСР у 1938 році опублікувала більш розширені таблиці УДК.

Для подальшої роботи над УДК в Інституті бібліотекознавства (Москва) створено комісію на чолі з Л. Троповським. У 1938, 1939 і 1942 роках було випущено три видання таблиць УДК для масових бібліотек. Районні, міські та обласні бібліотеки СРСР користувались спрощеною десятковою класифікацією — "Схемой библиотечной классификации для массовых библиотек", складеною Міжбібліотечною класифікаційною комісією Міністерства культури РРФСР й опублікованою в 1955 році за редакцією З. Амбарцумяна, і "Таблицами библиотечной классификации для областных библиотек". Це було, по суті, доповнене видання "Схемы…", що значно відрізнялось від оригіналу УДК.

Згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР "О мерах по улучшению организации научно-технической информации в стране" від 11 травня 1962 року УДК було запроваджено як єдину обов'язкову класифікацію для систематизації документів  з природничих і прикладних наук у науково-технічних бібліотеках, видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, установах науково-технічної інформації. Багато технічних і наукових бібліотек почали використовувати УДК і для систематизації документів суспільно-економічної тематики. Відтоді УДК набуває значного поширення. Обов'язки з ведення, вдосконалення і впровадження системи УДК було покладено на Міжвідомчу комісію з класифікації Державного Комітету СРСР з науки і техніки, вона ж підтримувала зв'язок з МФД. Науково-дослідний інститут технічної інформації, класифікації та кодування Держстандарту СРСР разом з Міжвідомчою комісією і галузевими інститутами інформації підготував і надрукував третє видання УДК  російською мовою (1979—1986).

Міжнародний характер УДК, її високий науковий рівень, постійне вдосконалення під егідою авторитетного міжнародного центру сприяли становленню органів НТІ в державі.

На початок сторінки

На попередню сторінку

 

Останнє оновлення 19.11.2014 року